ВОЛОШИНА ВАЛЕНТИНА ЯКІВНА : НАУКОВИЙ СЛІД В УКРАЇНСЬКІЙ ПЕДАГОГІЦІ (до 85-ліття з дня народження)

Валентину Яківну Волошину (5.05.1940 – 10.12.2003) Україна завжди пам’ятатиме як талановитого і сміливого вченого. Вона вивчала українську педагогічну думку тоді, коли про неї остерігались говорити голосно і занадто захоплено. По закінченні аспірантури при Інституті педагогіки АПН України (1974) успішно захистила кандидатську дисертацію „Проблеми теорії та методики початкового навчання в педагогічній спадщині Т.Г.Лубенця”.

Науковим керівником дисертації, справжнім «науковим батьком» для Валентини Яківни став легендарний О.Г. Дзеверін, знакова особистість в УНДІП, старійшина відділу історії педагогіки, відомий учений, якому належить слава укладача п’ятитомного видання творів О.В. Сухомлинського.

Захищатись Валентині Яківні було непросто. Адже біографія Т.Г.Лубенця на той момент не мала однозначної позитивної оцінки – його звинувачували в націоналізмі. Але молода науковиця вперто (а хто знав В.Я.Волошину, той відчував її сильний характер) доводила і врешті переконливо довела його вагомий внесок у розбудову вітчизняної освіти. А зробити це було зовсім не легко. Йшла ніби по лезу ножа. Але не відступила. Врятував ситуацію опонент із білокамінної – академік О.В. Текучев. Він приїхав на захист із тодішньої столиці СРСР, блискуче виступив і всім переконливо довів, за що потрібно цінувати видатного освітянина і як правильно «відділяти святе від грішного». Така могутня підтримка дуже допомогла молодій аспірантці відстояти свої наукові позиції. Саме тоді, по суті, ім’я Тимофія Лубенця – справжнього патріота і видатного освітянина України – було повернене в науковий обіг. Пізніше Валентина Яківна видала монографію „Педагогічна і освітня діяльність Т.Г.Лубенця” (1999). Крім цього вона наполегливо вивчала наукову спадщину інших українських педагогів та просвітників. Численні її статті присвячені освітній діяльності М.С.Грушевського, О.В.Духновича, І.Огієнка, С.Ф.Русової, Г.С.Сковороди, К.Д.Ушинського, Т.Г.Шевченка та ін. Активна участь у створенні довідникової літератури дозволила Валентині Яківні гідно репрезентувати результати багаторічного наукового пошуку (Библиографический словарь отечественных педагогов и деятелей просвещения. М.,1987; Антология педагогической мысли Украинской ССР.М.,1988; Педагогическая энциклопедия. М., 1990; Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. К.,1991).

Останнє десятиліття наукового життя В.Я. Волошиної було присвячене глибинному аналізу спадщини В.О.Сухомлинського. Валентина Яківна натхненно вивчала дидактику Василя Сухомлинського, а також особистісно орієнтовані виховні технології, започатковані видатним українським педагогом. Неодноразово виступала перед педагогічною громадськістю міста, області, республіки з аналізом педагогіки В.Сухомлинського в контексті світової гуманістики. Опублікувала більше десятка статей у провідних фахових виданнях України про теоретичні засади науково-педагогічного доробку славетного освітянина.

В.Я.Волошина була активним членом Української асоціації імені Василя Сухомлинського, учасником десяти Всеукраїнських педагогічних читань „Василь Сухомлинський і сучасність”. Студентські наукові роботи, виконані під її керівництвом, неодноразово перемагали у Всеукраїнському конкурсі „Ідеї Василя Сухомлинського у ХХІ столітті”.

Наукова діяльність – одна з найвагоміших іпостасей життя Валентини Яківни Волошиної. Наскільки серйозно вона до цього ставилася, можна судити уже по тому, як, де і з якою результативністю вона це робила. Згадуються прикриті двері в її кабінет, а вона, вся занурена в роботу, щось швидко пише. Виявляється, терміново закінчує наукову статтю. І коли вона все встигала? Наукове реноме було для неї дуже значущим. Працювала в науці цілком самостійно, не підпрягаючись до інтелектуальних здобутків інших людей. Ніколи не звільняла себе від щорічних звітів про науку – і звіти ці вражали різноманітністю публікацій : книги, статті, навчальні програми…

Валентину Яківну добре знали й поважали найвидатніші українські педагоги-дослідники. Серед них М.Д. Ярмаченко, О.Я. Савченко, О.В. Сухомлинська, М.С. Вашуленко, Н.П. Калініченко та ін. Блискуче володіла науковим матеріалом, не тільки гарно й швидко писала статті та книги – ще краще виступала з доповідями. Не забудуться Четверті всеукраїнські педагогічні читання пам’яті В.О.Сухомлинського (1997), коли під час пленарного засідання в актовій залі Вінницького педуніверситету раптом згасло світло. Зал заціпенів. На сцені у президії – академіки АПН України, вони також дещо розгубилися від несподіванки. Зависла пауза. В.Я.Волошина сиділа поруч зі мною в перших рядах відреагувала на ситуацію миттєво, коротко кинула мені “Я пішла”. І ось у темноті зазвучав її впевнений голос. Вона виступала, як співала – все йшло не з папірця, а від серця. Хтось приніс свічку і поставив на стіл президії. І вийшло так гарно, так тепло, так природно. І це завдячуючи їй. Вона врятувала ситуацію. Потім жартували, що вінничани хитро придумали такий хід читань, а Ольга Василівна Сухомлинська навіть жартома запропонувала: ”Давайте перетворимо це на традицію”. Втім ніхто і ніколи вже не наважився повторити виступ у темряві.

Ім’я В.Я.Волошиної гідно звучало і звучить в науковому хорі України. До 90-річчя Вінницького педуніверситету вона єдина з усіх його викладачів була нагороджена грамотою АПН України за значний внесок в розвиток вітчизняної науки. За плідну наукову й організаційно-педагогічну роботу В.Я.Волошиній було присвоєне почесне звання професора Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вона заслужила це звання своєю подвижницькою працею. Студентська молодь високо шанувала її педагогічний талант. Лекції з історії педагогіки, які читала Валентина Яківна, були схожі на моновистави із захоплюючим сюжетом і геніальною режисурою. Добра енергетика, щирість, динамізм, власна позиція – все це надавало лекціям Валентини Яківни високого виховного пафосу. Саме з цих лекцій починалась любов до професії педагога у тисяч її вихованців. І у мене та любов запалилися від її любові (з великою цікавістю слухала в студентські роки лекції з історії педагогіки, що проводила В.Я.Волошина).

Сьогодні, коли Валентини Яківни вже немає серед нас, пам’ять про неї живе і з кожним днем набирає гостроти осмислення. Її образ, віддаляючись у часі, наближується до нас по суті, стаючи мірилом оцінки життя освітянина.

Такою вона й живе в серцях учнів – мудрою, виваженою, скромною, людяною. Її зоря не згасла, а перейшла в інший вимір буття – вимір нашої пам’яті.