ДЕНЬ ЛЮБОВІ ДО ДЕРЕВ (матеріал для екологічної бесіди з учнями 5-6 класів)
- eko-dyvosvit
- 7 трав.
- Читати 5 хв
16 травня в Україні проводиться День любові до дерев. Ці травневі заходи у другий декаді місяця мають традиційний щорічний характер.
Хіба можемо уявити нашу планету без дерев?
Дерева – справжні «діти природи». Це не просто рослини – це живі свідки тисячоліть, що вражають своєю стійкістю, могутністю та життєспроможністю. Вони надихають людей на творчість, дарують спокій і нагадують про єдність з природою.
За що ми любимо дерева?
Довголіття та безсмертя. Наукові дослідження свідчать, що дерева «не старіють» у звичному розумінні цього слова. Наприклад, деякі дерева можуть жити більше 2000 років, а старовинні дуби стають символом незламності й мудрості. Дерева здатні розповідати історії про кліматичні зміни через річкові кільця, що дозволяє вченим досліджувати історію нашої планети.
Неймовірна здатність до зростання. Деякі види дерев практично не знають меж для зростання. Вони продовжують рости настільки, наскільки дозволяє природне середовище.
Ендемічність та унікальність. Понад 58% видів дерев зростають лише в певних регіонах світу. Це означає, що кожна місцевість має свої унікальні представники рослинного царства, і навіть невелика зміна клімату може призвести до втрати цих скарбів природи.
Дерева в культурі та історії світу
З давніх часів дерева займали почесне місце в людській культурі. Вони символізували життєву силу, нескінченність і зв’язок між землею та небом.
Міфи та легенди: У багатьох культурах дерева – це священний дар, який оберігає родину та забезпечує добробут. У багатьох світових міфологіях і релігійних традиціях набуло поширення дерево життя. У фольклорі та культурі часто розповідається про різні дерева життя, які стосуються безсмертя і родючості. В українській культурі (вишивці, витинанці та ін.) завжди через образ дерева оспівується мудра нескінченність життя і плодороддя рідної землі.
Дерева – наші рятівники
Дерева не просто стоять на місці – вони реагують на зміну температури та світлового режиму, використовуючи свої гілки для оптимізації фотосинтезу.
Одне середнє за розмірами дерево за 24 години виробляє таку кількість кисню, що приблизно дорівнює кількості, яка необхідна трьом людям для дихання на той самий проміжок часу.
Деякі дерева, як-от баобаби, можуть зберігати до 120 000 літрів води у своїх товстих стовбурах, що робить їх справжніми «сховищами життя» в посушливих регіонах.
Дерева утворюють сприятливий мікроклімат, покращуючи умови життя. Велике скупчення дерев насичує повітря озоном і максимально очищує його від пилу та шкідливих домішок. У світі вихлопних газів, шкідливих викидів та отруйних речовин, що містяться в міському повітрі, дерева та ліси є панацеєю для людини. Ліси забезпечують середовище існування для рослин, тварин, комах, є джерелом цілого ряду лікарських рослин, ягід, фруктів і горіхів.
Цікаві факти з життя дерев
Єдиний континент, на якому немає ні лісів, ні дерев — Антарктида.
Найбільш живучим деревом, ймовірно, є сосна. Різні її види мешкають по всьому світу, від жарких пустель до скелястих зон у вічній мерзлоті. Сосни зростають навіть у горах, на голих скелях, міцно чіпляючись за них своїм корінням.
Найвищі в світі дерева – секвої, можуть досягати висоти понад 110 м.
Рівень поглинання вуглекислоти і вироблення кисню залежить не тільки від розмірів дерева, а й від його породи.
Понад 80% відсотків усіх вирубаних лісів поновлюються, частково самостійно, частково з людською допомогою. Проте щороку на планеті стає приблизно на 95-97 мільйонів дерев менше.
Найстарше дерево України – дуб віком 1300 років (поблизу с. Стужиця що у Великоберезнянському районі Закарпатської області). Це дуб “Чемпіон” (Дідо-дуб) і визнаний він найстарішим дубом в Україні. Вражає дерево своїми параметрами: обхват стовбуру 9,6 метра, а висота – 25 метрів.
Найменше дерево з тих, що зустрічаються в Україні, – верба туполиста, висота якої — лише 12-15 см.
Найшвидше росте серед наших дерев тополя. За рік живець тополі чорної, або канадської завдовжки 30-35 см перетворюється на дерево висотою 2-3 м.
Найповільніше росте самшит. Річний приріст його в товщину не перевищує 1 мм.
Найнебезпечнішим деревом під час грози є дуб, адже притягує електричні розряди.
Не ображаймо дерева
Шумлять дерева нашого краю, даруючи людям прохолоду, свіжість, красу і затишок. Щедро віддають вони нам свої плоди, нічого за це не вимагаючи, хіба що любові. Та не завжди люди платять за ту щедрість вдячністю. Хижа рука зневажливо хапає гілку, намагаючись обшморгнути якнайбільше. І ось тріщать гілочки, розлітається, наче пір'ячко, листя, стогне від болю та образи дерево. У кривдника одна мета — побільше урвати, не переймаючись наслідками. І стоять опісля обдерті, замордовані вишеньки. Сумно схиляють обламані віти щедрі яблуні. Чи бачили ви такі знівечені дерева? Що ви відчували в ту мить?
Коли деревам боляче
Завдати болю природі — нехитра справа. Нам здається, що дерева не відчувають болю. Але то омана. Дерево тремтить перед кривдником. Дерево плаче, стікаючи соком від безжального удару ножем чи сокирою. Дерево, на жаль, не може захистити себе від варвара.
А чи не траплялися, бува, і з вами такі прикрі випадки, коли ви завдавали шкоди природі? Може, і не зі зла, і не умисно. Як той хлопець з вірша Дмитра Павличка.
ЯБЛУКО
На галузці яблуко висіло;
Каменем я кинув — перебив
Гілочку, аж серце заболіло.
І навіщо я таке зробив?
Не подумав. Лютий недотепа.
За добро я розплатився злом.
І стоїть коло дороги щепа,
Наче птах з підстреленим крилом.
Яблунько моя зеленокрила,
Може, ти й заплакала тихцем.
Ти для мене яблуко вродила,
Я ж у тебе кинув камінцем!
Засихає перебита галузь
І в душі горить, немов батіг
Совісті, а яблуко зосталось —
Мій важкий, хоч недостиглий гріх.
Я серед дерев
Уявіть себе на місці хлопця. Адже нерідко, приходячи до саду, ми шукаємо смачних дарунків природи. Хтось обережно, підтримуючи гілку руками, зніме яблуко чи грушу. Інший прагне негайно отримати насолоду і бездумно гне гілку до землі, поки вона не впаде до його ніг. Жорстоке серце не заплаче над знівеченим деревом.
Але чи можна назвати героя вірша злим, жорстоким, байдужим? Мабуть, ні. Адже він якраз гостро переживає біль дерева. Відчуття власної провини мучить його серце. Втім не повернеш назад каменя, що перебив родючу гілку.
Чому, на вашу думку, сталося це жорстоке безглуздя? Авжеж, від бездумності. Хлопчик забув про все і про всіх. Він думав лише про власну потребу. Йому так хотілося смачного плода.
І ось — яблуко в руці. Так чому ж немає радості від того?
Коли “горить” совість
Радості немає, бо всихає перебита гілка. Хлопчина картає себе за такий вчинок і називає себе “лютим недотепою”. Він не може простити собі чорну невдячність щодо дерева, яке вродило для нього соковите яблуко. Хлопчик, хоч і пізно, але зрозумів, що за добро не можна платити злом.
Перечитайте вірш — він звучить, як сповідь. Разом із героєм вірша ми ніби самі переживаємо щирий жаль, сором, каяття. Завважте, як майстерно відтворює поет відчай хлопчини, ведучи розповідь від першої особи. Квапливі уривчасті думки у збудженому ритмі набігають одна на одну. Автор вкладає в уста хлопця слова, які свідчать про те, як глибоко він усвідомлює свою провину.
Як добре сказано: в душі горить, немов батіг совісті! І справді — мабуть, немає гірших мук, ніж муки сумління. Відчуття власної провини не дає спокою. Яблуко ”обпікає” руки хлопця, як важкий гріх. Страждає душа, бо „горить совість”. Як німий докір, стоятиме в пам’яті понівечена яблуня.
А спокутою за це може бути лише обережний дотик лагідної руки, яка не лише хоче
взяти, а й готова віддячити дереву дбайливою турботою.
Творчі завдання:
Виріжте з паперу витинанку «Дерево життя» (свій варіант).
Напишіть есе про те, як ви дбаєте про дерева?
Спробуйте намалювати гілочку улюбленого дерева із смачними плодами.
Подумайте над тим, як правильно, обережно і вдячно приймати дарунки природи і напишіть клятву «Я ніколи не ображатиму дерева».
Перегляньте відеоматеріал «Як лікувати дерево» і складіть план власної допомоги деревам.
Використано матеріали сайтів:
