Якщо ви дружили коли-небудь з тваринкою, то зрозумієте цю казку.
А було це, як буває майже у всіх.
Тебе знаходить тваринка. Хоча тобі здається, що це ти її знайшов.
Але насправді це вона прийшла в твоє життя, щоб зробити тебе щасливим…
Кішка Масяня була надзвичайно гарною і чистенькою. Біла красуня з голубими очима.
Вона могла годинами сидіти поруч і не відводити від тебе свій погляд.
Найбільшим щастям для неї було віддавати своє тепло людині поруч.
Коли людина змерзала, кішечка зігрівала її своїм тільцем.
Коли людина плакала, Масяня вилизувала слізки язичком.
Коли людина хворіла, Масяня тривожилась і лягала на місце болю, щоб забрати його на себе.
Найбільшим горем для кішечки була розлука з людиною, яка кудись весь час поспішала, від’їжджала чи просто йшла з дому.
Масяня терпляче чекала людину. Здебільшого сидячи біля дверей і вслухаючись в кроки на сходах.
І якою ж радісною була кожна зустріч! Вона знаменувала злиття двох сердець. Назавжди.
Ця казка насправді не лише про дружбу і любов.
Це заклик до вірності і обов’язку. Не можна зрадити довіру. Не можна знехтувати добро і ласку.
Не можна не розуміти свій обов’язок перед тими, хто тебе обрав і тобі повірив.
Ми всі зв’язані у цьому світі незримими ниточками, які легко рвуться від необережних рухів.
Тож будьмо обережними з нашими улюбленцями, які приходять до нас на дуже короткий термін. Але поселяються в нашій душі назавжди…
У Шарля Бодлера є чудовий віршик про нашу взаємну любов з тваринками::
Мій котику, іди, лягай мені на груди,
Але спочатку кігтики сховай.
В очах твоїх прегарних тонуть люди –
І я в агатах металевих потону нехай.
Як пестити люблю тебе, коли до мене
Пухнастою ти тулишся щокою,
Звірятко електричне, незбагнене,
Муркочеш солодко у мене під рукою… .
Comments