(З криниці народної мудрості)
Етнографічні матеріали, можливі для інтегрування
в уроки природничого циклу (початкова школа)
Уже так повелося, що поруч з людиною завжди живуть тварини. Та ми й не уявляємо свого життя без них. А чому то так?
Хтось із вас скаже, що тварини приносять людям величезну користь, стають нашими помічниками, захисниками, годувальниками. Та чи тільки за це ми їх любимо?
Згадайте-но своїх так би мовити «некорисних» друзів – кумедних хом'ячків, веселих папужок, слабеньких кошенят. Навіщо, здавалося б, людині той «зайвий клопіт», який не дає конкретної вигоди? У тому й річ, що клопіт цей напрочуд приємний і додає нашому життю великої радості і високого сенсу.
Наші предки ніколи не поділяли тварин на «потрібних» і «непотрібних». Будь-яка жива істота мала рівне з ними право на життя. Більше того, з глибокої давнини розпочалося шанування звірів. Люди вклонялися тваринам, вважаючи їх божествами, символами мудрості, плодючості, відродження. Тому деяких з них стали вважати навіть покровителями людини, захисниками роду чи племені. Таку тварину не можна було вбивати — навпаки, треба було всіляко годити їй, годувати, доглядати. І досі під час свят в українських селах можна побачити перерядження людини в тварину. У святкових забавах нашого народу особливе значення мають козел чи коза, іноді ведмідь.
Не тільки у веселощах, а й у повсякденному житті народ не відокремлював себе остаточно від світу тварин. Люди спостерігали за життям тварин і бачили: вони, як і люди, відчувають біль, голод, холод. Це наближувало людей до тварин, спонукало співчувати і допомагати їм.
Як до менших братів, ставився народ до звірів, що й дістало свій відбиток у народній творчості. Так, в одній із веснянок люди ласкаво звертаються до зайчика, називаючи його братчиком (блискучу обробку цієї народної пісні створив видатний український композитор Микола Леонтович). У цій пісні народ тривожиться за зайчика, попереджає його про небезпеку. Врешті у пісні звучить щире людське співчуття горю скаліченої тварини:
Зайчику, зайчику, мій братчику,
Чом ти не скачеш по городчику?
Зайчик не скаче, бідненький плаче.
Сірий кульгає – ніжки немає.
У народних піснях людей часто порівнюють з тваринами – так люди шукали спільне в долі птаха, звіра і своїй. Дівчина у піснях ставала перепілочкою, зозуленькою, галочкою, павою, уточкою; парубок – соколом, голубом, селезнем, горобейком.
Український народ склав безліч гарних ліричних пісень, у яких своє щастя й горе, сум і радість переживає в єдності з природою та її мешканцями («Ой сивая зозуленька», «Прилетіла перепілонька», «Не співайте, півні», «Летить галка через балку», «Закувала зозуленька», «Два голубчики літали», «Ой чий то кінь стоїть» та ін.).
Отже, люди любили і поважали тварин не тільки за ту користь, яку вони їм давали. Птахи і звірі завжди були втіленням рідкісної краси, що панує в природі. Ошатне пір'ячко, пухнаста шубка, граційні рухи — усе підмічало пильне око людини. Образна уява людей підмічала і підкреслювала найяскравіше в обрисі тварини, найхарактерніше у її поведінці, наприклад, у загадках:
Спереду шильце, а ззаду вильце; ззаду суконце, а спереду – біле полотенце (ластівка).
Часто умивається, але рушником не втирається (кіт).
Їхала пані в срібнім жупані, а на тім жупані латка на латці (риба.)
Народ присвятив тваринам безліч цікавих, дотепних казок, у яких персонажі (тварини) дуже нагадували людей (Коза-дереза, пан Коцький, Лисичка-кума, Вовк-панібрат, Сірко, Котик та Півник, Горобець-молодець та ін.).
У казках звірі розмовляють з людьми, допомагають їм у біді, захищають від напасті. В закарпатській народній казці «Іванко – цар звірів» тварини навіть кілька разів оживляли людину після її смерті, віддячуючи так за добро та ласку. До речі, прекрасно втілив образи тварин у своїй збірці казок «Коли ще звірі говорили» видатний український письменник Іван Франко.
Традиційним для українців було негативне ставлення до безглуздої жорстокості щодо птахів і звірів. Загальною улюбленицею народу є ластівка, її називають Божою пташкою або символом весни. Народні вірування завжди оберігали цю істоту та її потомство. Великим гріхом вважалося руйнувати гніздечко ластівки.
Майже як до священного птаха ставляться в Україні і до лелеки. Двір, де є його гніздо, – щасливий. З покоління в покоління заборонялося не тільки чіпати лелечине гніздо, а й навіть полохати цих птахів.
Люблять українці й журавлів. Із сумом прислухаються люди восени до їх прощального курликання. А навесні народ висипає на вулицю зустрічати своїх улюбленців. А хто побачить журавлів уперше, як вони летять із вирію, то поспішає назвати їх веселиками. Навіть існує така приказка:
Не зву тебе «журавель»,
Щоб я не журився,
Назву тебе «веселиком».
Щоб я веселився!
Будь здоров, веселику!
Народні вірування брали під захист не тільки птахів, а й найменшу комашку чи плазуна. Так, вважалося тяжким гріхом нищити мурашок. Наші предки ретельно оберігали мурашники та застерігали віл їх руйнування. Шанували та оберігали також вужів, бо там, де вони плодяться, будуть щасливе життя і багатство.
З особливою любов'ю ставилися люди до свійських тварин. Існує ряд прикмет, які ніби охороняють право тварини довіку жити поруч із господарем та сподіватися на його ласку.
Люди завжди прихильно ставилися до перебування в їхній господі собак та котів. Вважалося, що коли до дому приб'ється собака, то це віщує несподіваний прибуток. Собаку і кота завжди дбайливо доглядали і покладали на них обов'язок захисту дому від злодіїв та гризунів.
Але якщо кіт залишав свій дім і йшов геть, то чекали нещастя
Завжди шанували на Україні півня. Окраса двору, він милував людське вухо дзвінким співом. У народі казали: без півня хата глуха. Вважалося, що спів півня відганяє нечисту силу. Як символ сонця і вогню, образ цього птаха прикрашав рушники, писанки, витинанки.
Тяжким гріхом вважалося мучити тварин голодом, холодом або ж жорстоким поводженням. «Хто не жалус скотини, не пожалує й людини», — говориться в прислів'ї. І то справді так – жорстокість породжує лише жорстокість.
«Блаженний, хто й скоти милує», – вчить християнська віра.
Запитання і завдання, можливі для використання на інтегрованих уроках природничого циклу
1. Чи є у вашому домі тварини? Які?
2. Хто бачив, як під час Різдва «водять козу»? Розкажіть про це докладніше.
3. Пригадайте українські народні пісні, присвячені тваринам, заспівайте якусь із них (наприклад: «Веселі гуси», «Біг козелець». «Налетіли журавлі», «Коровко, коровко» та ін.)
4. Які загадки про тварин ви знаєте?
5. Назвіть українські казки, присвячені тваринам.
6. У казці можливо все – навіть жаба стає царівною. Які ще незвичайні тварини живуть у чарівних українських казках? (Можливі варіанти: залізний вовк, рак-неборак, жар-птиця, брати-гайварони, кривенька качечка, солом'яний бичок та ін.).
7. Спостерігаючи за поведінкою тварин, народ запам'ятовував деякі прикмети. Які з них відомі вам?
8. Яких птахів найчастіше зображують в українському народному розписі? (можливі відповіді: зозулю, голуба, паву.)
9. Якого призначення набуває рушник, якщо на ньому вишито голубів? (можлива відповідь: рушник весільний.)
10. Що означає «любити тварину»?
11. Що конкретно зробили ви для допомоги тваринам за останній тиждень, місяць?