У ці літні дні я завжди згадую Тамару Іллівну Поніманську. Гарячим серпневим літом народилась. Гарячим липневим літом відійшла в інші світи. А вік ще був зовсім незначний. Ледь перевалило за 60.
Вдача у цієї сонцесяйної Людини була літня, тепла і ніжна. Світло душі високоповажної, мудрої, шляхетної Тамари Іллівни є надзвичайно потужним і яскравим. Тому що джерелом живлення завжди була любов до світу і людей, які у ньому живуть, радіють і страждають, перемагають і помиляються…
Архітектура світла внутрішнього світу Тамари Іллівни завжди вражала. До її «електричних мереж» усім кортіло підключитися, що й робили люди, які завжди роїлись навкруг неї. А вона приймала і розуміла всіх. Як великодушна матір. За мудрим висловом Сократа, ти рівний тій людині, яку зрозумів. Тамара Іллівна намагалася зрозуміти кожного. І в неї це виходило якось ненав’язливо, делікатно й органічно. У неї завжди знаходились слова, які підносили людину над собою, які виводили людину з відчаю і зневіри.
Мабуть, невипадково Тамара Поніманська прийшла до теми моральності як до головної теми наукового життя. Адже сама була напрочуд емпатійною – і це стало основною моральною константою її буття.
Якось я спитала Тамару Іллівну, у чому ж вона вбачає сенс життя? І вона – блискучий організатор освітньо-наукового процесу у ЗВО, відомий на теренах України і зарубіжжя вчений, талановитий дослідник проблем дошкільного виховання – несподівано тихо і зовсім не пафосно відповіла: «В любові і сопричасті». І це була правда її життя. У цьому була сила тендітної жінки. Тендітної, але не слабкої. У неї була сталева сила моральних переконань.
Якось, вітаючи Тамару Іллівну з днем народження, я задумалась над тим, що серед моїх друзів, колег і знайомих не так багато жінок з цим чудовим ім’ям. Воно ніби було їй подаровано з небесної чистоти. А Бог даремно імен не дає. Воно часто визначає наш характер, життєвий шлях і наші вчинки. Потім прочитала, що ім’я «Тамара» дійсно вирізняється з-поміж інших. Його вважають могутнім, мужнім, навіть царським. Воно звучить, як музика. Психологи зазначають, що від вібрації цього імені йде аромат томління і сила навіювання. За своєю енергетикою воно відрізняється рідкісною прямотою і достатньою твердістю. Воно пасує сильним жінкам. Воно пасує Тамара Іллівні Поніманській – сильній, вольовій, самодостатній, яка ніколи не чекала милості від долі, а сміливо творила свій життєвий шлях власноруч.
Згадуючи Поніманську Тамару Іллівну як колегу, партнера в орагнізаційно-науковому процесі, вклоняюсь їй услід за повсякденну підтримку і методичний патронаж. За сприяння Тамари Іллівни на Вінниччині була ліцензована й пройшла становлення підготовка кадрів з напряму «Дошкільна освіта» (бакалаврат, магістрат). Тамара Іллівна була активним учасником атестації наукових кадрів, працюючи у складі вінницької спеціалізованої вченої ради з теорії і методики виховання, якою я мала честь керувати.
Тамару Іллівну знають на Вінниччині як незмінного співорганізатора наукових конференцій, співавтора багатьох наукових видань з проблем дошкільної та початкової освіти. Вінниця і вінничани завжди любили її нестямно і щиро. Аудиторія традиційно зривалась оплесками, як тільки на трибуну виходила Тамара Іллівна. Студенти добре знають її за публікаціями, чудовим підручником з дошкільної педагогіки. Вихователі-практики пам’ятають її як співавтора державного стандарту Базового компонента дошкільної освіти в Україні та програмово-методичних документів до нього.
Вона заслужила чесною працею і високою її результативністю те визнання, яке отримала за життя. Дійсно заслужений працівник освіти України, без жодного сумніву. Кожна грамота, почесний знак, перемога в номінації – не випрошені, а вистраждані у щоденній копіткій роботі.
Але є ще один вимір кожної людини – вимір дружби. Тамара Іллівна була напрочуд вірним другом. З нею було тепло, затишно, надійно і безмежно-безмежно цікаво. Я не стомлююсь висловлювати щире захоплення її людяністю і естетизмом відчуття навколишнього. Вона завжди була близькою до стану цілковитої гармонії із Всесвітом.
Осмислюючи моральні константи Тамари Іллівни Поніманської, розумієш їх непорушність. Це висока повага до людей на тлі глибокої співчутливості. Це абсолютна неможливість знецінення особистості. Ніколи не збиткувалася над слабшими і залежними. Всього в житті досягла за власний рахунок, і категорія «доброчесності» увійшла в її свідомість ще з материним молоком. Це непохитна вірність життєвим принципам, серед яких дружба означала цілодобову готовність до взаємодопомоги.
Окремо зазначу пасіонарність Тамари Іллівни. Цей поведінковий феномен був зумовлений її особливою енергетикою, яка визначала здатність до жертовного служіння справі. Вона свято вірила, що змінить світ на краще. За життя вона була рушійним ядром університетської системи і надавала їй відповідного вектору розвитку як організатор університетської науки. І наукова справа була для неї понад усе.
Для мене Тамара Іллівна Поніманська тепер асоціюється із зіркою, яка яскраво сяє на педагогічному небосхилі України. Світло цієї зірки безперервно освітлює шлях іншим людям. І наукові шляхи учнів. І життєві шляхи друзів. І мій шлях у тому числі.
Comments