top of page
Пошук

СМЕТАНСЬКИЙ МИКОЛА ІВАНОВИЧ: ДЕСЯТИЛІТТЯ З ДНЯ ВІДХОДУ У ВІЧНІСТЬ

Оновлено: 13 груд. 2023 р.



Микола Іванович Сметанський народився 17 грудня 1947 року в с. Сокілець Немирівського району Вінницької обдасті. Помер 18 грудня 2013 у м. Вінниця. Доктор педагогічних наук, професор, понад два десятиліття завідував кафедрою педагогіки ВДПУ імені М.Коцюбинського (1987—2008). В останні роки життя працював професором Вінницької Академї неперервної освіти.

Ось уже 10 років немає серед нас нашого земляка, народженого щедрою освітянською нивою Вінниччини. Талановитий філолог, творчий педагог, непересічна людина в усіх можливих ракурсах оцінки. Миколу Івановича пам’ятають як енергійного управлінця, адже мав за плечима вагомий практичний досвід директора школи, який ліг в основу його наукових пошуків. Вихований в ґроні яскравих освітян Вінниччини, він став перспективним викладачем педагогіки в системі вищої освіти України.



Думаю про Миколу Івановича Сметанського доволі часто. Плине час – мілке і несуттєве висипається з пам’яті, як непотрібний мотлох. Залишається справжнє, ваговите, знакове. Згадую наші шляхи в науку, які ми торували майже одночасно. За законами неевклідової геометрії (які змінюють аксіому про паралельні) наукові шляхи обов’язково перетинаються.

Перетин наших шляхів уперше відбувся, як не дивно, не у Вінниці. Український науково-дослідний інститут педагогіки (УНДІП) об’єднав нас у спільному бажанні заглибитись у вир науково-педагогічного життя столиці. Аспірантське життя буквально «кипіло» в бібліотеках Києва, на засіданнях і методологічних семінарах лабораторій, відділів УНДІПу, на вечірніх дебатах у гуртожитку. Це була справжня аспірантська школа (не комп’ютерно-віртуальна, а реальна!), в якій гартувався інтелект і дух молодих науковців.

Я завжди дивувалась нестримній енергії Миколи Івановича, який немов поспішав все глибоко пізнати і ємко охопити у своєму житті. Лише згодом зрозуміла, що його особистісне самотворення відбувалось ніби у декількох світах одночасно.

Світ єдиний та багатогранний. Але ми всі живемо кожен у своєму світі, котрий є прямим відображенням наших думок, уявлень та ставлення до нього. Змінивши уявлення, практично миттєво і несподівано потрапляємо в паралельний світ – ніби зовсім інший, але насправді у цей же, котрий постав перед нами іншою гранню, що відповідає новим нашим уявленням і думкам. Світ науковця ніби «запаралелений» багатьма формами інтелектуального, духовного, творчого самовияву. У цьому великому світі одночасно пульсують такі смислові домінанти, як наукове слово (письмове і лекторське), продовження себе в учнях (наукова школа), гуртування однодумців навколо наукових ідей (керівництво кафедрою), атестація наукових кадрів (участь у роботі спеціалізованих вчених рад), наукове спілкування з колегами (вітчизняними та зарубіжними)… Це далеко не повний перелік тих світів, в орбіті яких повсякденно обертається науковець.

Світ професора Сметанського М.І. був надзвичайно наповненим і живодайним в усіх зазначених паралелях. У ньому знайшлося місце і лекторській роботі (студенти університету і вчителі-практики високо оцінювали – навіть аплодисментами – лекції професора). Микола Іванович писав книги і статті, які відомі в Україні та за кордоном. Він створив потужну наукову школу, представники якої плідно продовжують його ідеї.

Професор Сметанський М.І. тривалий час керував кафедрами в різних університетах і досягав значних результатів. Чимало спеціалізованих рад (Вінниця, Київ, Хмельницький, Тернопіль та ін.) пишаються тим, що в їх складі працював Микола Іванович. Зокрема в останні роки життя активно співпрацював із спеціалізованою вченою радою з теорії і методики виховання, яка функціонувала у ВДПУ.



Спілкування з колегами-науковцями завжди приносило Миколі Івановичу велику радість і наснагу. І сьогодні колеги згадують Миколу Івановича як цікавого співбесідника і мудрого порадника.


Серед його друзів та однодумців, з якими мав щастя вільно спілкуватися, були Семен Гончаренко, Іван Бех, Ольга Сухомлинська, Володимир Кузь, Олексій Мороз, Іван Руснак, Тетяна Завгородня, Володимир Чайка та інші відомі науковці. Тривалий час працював у польському Лодзі з польськими студентами і завоював неабиякий авторитет і серед закордонних колег.

А ще були паралелі його характеру, які визначили успішність Миколи Івановича як науковця. Одна лінія – це зібраність, системність, працездатність, наукова принциповість, високий рівень самоусвідомлення і розуміння свого місця у науці. Мав характер сильний і незламний (уявити його «на колінах» не могла і не можу). Підлабузнюватися на вмів і не хотів. Він завжди був самодостатнім і сміливо відстоював свої життєві й наукові позиції.


Паралельно у ньому жили й інші риси – душевна ранимість, гостра рефлексивність, потреба в любові – все це виливалось у батьківську турботу про своїх учнів, а також про кафедралів, роботою яких керував.



Таким і відійшов у Вічність…

Мабуть, не варто категорично думати, що паралельні світи – це лише вигадка фантастів. Учені вже давно просуваються до розгадки паралельних світів і знаходять все більше підтверджень того, що вони дійсно існують.

Якщо люди встигнуть, то зможуть вивчити парадокс паралелі. Нічого незвичайного, мабуть, у цьому немає. Люди завжди мріяли перейти в паралельний світ і знайти там розумне життя з відповідним інтелектом (а можливо й духовністю).

Тож може й має сенс теорія паралельних світів? Так хочеться вірити, що смерті немає. А є інший вимір буття, де й досі є наші незабутні колеги.

Миколо Івановичу, живи одночасно в усіх паралельних світах…

 -------------------------

Співзвучні думки читайте у спогадах кандидата педагогічних наук Лариси Коваленко - талановитої учениці професора Сметанського М.І., яка сьогодні натхненно керує відділом української мови та літератури, мов національних меншин і зарубіжної літератури Вінницької академії безперервної освіти http://academia.vinnica.ua/index.php/en/news/1946-shchaslivij-toj-khto-na-svoemu-shlyakhu-zustriv-garnogo-vchitelya

162 перегляди

Comments


bottom of page