top of page
Пошук

ТИПИ СТАВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДО ПРИРОДИ (з погляду дослідника)

Оновлено: 16 лют. 2023 р.


Дитяче світосприймання – це цілий космос, непозбутня виразність якого цікавила і буде завжди цікавити дослідників. На основі багаторічної експериментальної роботи можемо умовно виділити такі типи ставлення дітей до природи:

  • “Прагматики”, для яких характерні: переважання в структурі ставлення до природи утилітарних мотивів; схематичність, естетична індиферентність сприймання навколишнього; неспроможність згрупувати й висловити найбільш яскраві враження від зустрічей з природою; збідненість, невиразність мовлення; переважання в творчій діяльності формально-пасивного виконання завдань з високим ступенем запозичення; бездіяльність у природі або праця з примусу старших за відсутності власної ініціативи. Нерідко спостерігається жорстокість поведінкових програм; безапеляційність у стосунках з живими істотами; відсутність емпатії та рефлексивних реакцій на зв’язок з природою.

  • “Дослідники” з притаманними їм: зацікавленим ставленням до природи на основі домінування пізнавальних мотивів (Чому так, а не інакше? Звідки береться? А що буде, якщо я відірву, відріжу, відломлю? та ін.); емоційно-позитивним ставленням до природи з елементами естетичної зацікавленості, що відзначається нестійкістю, епізодичністю вияву в різноманітних видах діяльності; частковою здатністю оцінювати сприйняте за недостатньої повноти й образності мовлення; нейтрально-оцінювальним характером естетичних суджень; частковим розумінням й відтворенням художнього образу природи на тлі недостатньо розвинених навичок її емоційно-естетичного оцінювання; обмеженість діапазону асоціативно-образного мислення. Для дослідників характерні також переважання в творчій діяльності елементів наслідування; часте вживання загальноприйнятих висловів; епізодичне виявлення рис індивідуального стилю; відносна розвиненість фантазії, творчої уяви; епізодичне виявлення активності, самостійності у праці на природі за відсутності естетичних компонентів діяльності. У дітей з цим типом ставлення до природи спостерігається яскраво виражена інтелектуальна реакція на природу на тлі загальмованості рефлексивних реакцій і млявості емпатійних процесів.

  • “Художники”, у яких добре розвинені і яскраво виявляються (у можливих для молодшого шкільного віку межах) усі складові естетичного ставлення до природи: школярі цієї групи вирізняються достатньо розвиненим сенсорним сприйманням природи за яскраво виявленої емоційної реакції на її красу; у процесі оцінювання робляться спроби опоетизувати сприйняте; характерні спроби метафоризації художньої мови; естетичні судження відносно розгорнуті, образні, відбивають особисті переживання; діти уміють передати власне бачення краси природи в різних видах творчої діяльності; їхні роботи вирізняються достатньою оригінальністю мислення, творчого рішення, розвиненістю фантазії, уяви, вмінням оперувати образами; для діяльності таких школярів у природі характерні ініціативність і самостійність; до пізнавальних, моральних та екологічних мотивів, що лежать в її основі, додається естетичний. Для дітей з цим типом ставлення до природи характерні виражені рефлексивні реакції і достатньо розвинена емпатія щодо природи та її мешканців.

Знаменно, що не всі діти однозначно можуть бути віднесені до умовно виокремлених типів. Спостерігається певне змішування оцінних і поведінкових реакцій учнів на естетичну виразність довкілля, що зобов’язує констатувати так звані перехідні типи ставлення дітей до природи.

Так, прагматики-дослідники тяжіють до поглибленого інтелектуального пізнання навколишнього світу, втім керуються суто прагматичними потребами (“Щоб отримати найвищу оцінку вчителя”; “Щоб зробити відкриття і стати відомим на весь світ”). Для таких дітей важливим є результат пізнання природи, але їх не обходять засоби досягнення результату, що врешті загрожує граничною жорстокістю ставлення до природи та її мешканців.

Дослідники-художники, спираючись, в основному, на лівопівкульний (раціональний) тип мислення, в оцінках та поведінкових реакціях активніше наближуються до морально-естетичної позиції щодо природи, оскільки інтелектуальна діяльність мотивується здебільшого творчо-діяльнісними мотивами (“Щоб створити квіткове поле, яке квітує цілий рік”; “Щоб придумати вічнозелений дуб”; “Щоб сконструювати для риб захисну сітку від браконьєрів”).

Прагматиків-художників, зрозуміло, виявити не можливо, оскільки естетична реакція на природу на основі утилітарного оцінювання її об’єктів і явищ є нонсенсом.


64 перегляди

Коментарі


bottom of page