Гортаючи сторінки пам’яті, дякую долі за зустрічі з прекрасними людьми, які збагатили українську науку самовідданим служінням Істині, Добру і Красі. До таких науковців безперечно слід віднести Тамару Іллівну Поніманську. Це ім’я добре знають в Україні та за її межами, оскільки талановита педагогиня залишила вагомий творчий спадок – підручники, посібники, численні наукові статті з проблем дошкільної педагогіки. Тамара Іллівна результативно поєднувала дослідницьку роботу з викладацькою, організаційно-методичною і навіть важкою управлінською діяльністю (одночасно керувала кафедрою і була проректором з наукової роботи в університеті). Крім того, сумлінно працювала в декількох спеціалізованих вчених радах із захисту кандидатських дисертацій. Зокрема, наші долі перетнулися в Києві, в Інституті проблем виховання НАПН України під час роботи в спецраді цього закладу. Потім були часті зустрічі на засіданнях Державної акредитаційної комісії України, де відбувались ліцензування, атестація та акредитація навчальних закладів. Мені завжди було спокійно і тепло поруч з Тамарою Іллівною – виваженою, мудрою наставницею, яка давала дуже цінні в науковому та організаційному контекстах поради і зауваження.
Тамару Іллівну любили й поважали сотні й тисячі людей. Коло її контактів з науковцями вражало. Але вона залишалась скромною і ніколи не хизувалась своїми посадами, ваговитими публікаціями, набутими науковими зв’язками. Мабуть тому в 2012 році, коли ректорат Вінницького педуніверситету зобов’язав мене створити і організувати роботу спеціалізованої вченої ради з теорії і методики виховання, я насамперед звернулась за допомогою до Тамари Іллівни Поніманської, яка охоче увійшла до складу новоствореної ради і чесно відпрацювала весь термін її існування.
Знаменно, що Тамара Іллівна не тільки приїздила на засідання спецради – вона готувала численних здобувачів наукового ступеня до захисту. Її наукова школа швидко множилася, і серед аспірантів були такі, які обрали місцем атестації саме нашу спецраду. Дисертації, які виконувались здобувачами під керівництвом Тамари Іллівни завжди вирізнялись неформальністю наукового пошуку, оригінальністю дослідницьких підходів. Це були роботи, присвячені витонченим механізмам педагогічного впливу на найвищі людські цінності – милосердя, толерантність, вірність тощо. Під керівництвом шляхетної Тамари Іллівни закономірно народжувались й «шляхетні» дисертації.
Я спостерігала, як вдало складаються відносини Тамари Іллівни з членами спецради, здобувачами наукового ступеня. Її любили слухати, розпитувати, радитись… а вона радо давала поради, допомагала словом і ділом, підставляла плече там, де комусь було страшно і важко.
Вона не хизувалась своїм статусом у науці. Вона щиро, ніжно і віддано любила науку як особливу субстанцію, якій присвятила все своє життя. Для Тамари Іллівни наука була справжньою царицею освітнього простору, без якої ніякий прогрес у педагогічній справі був абсолютно не можливий.
Тому Тамару Іллівну сьогодні згадують «незлим тихим словом» численні учні, колеги, друзі. Її пам’ятають, насамперед, як доброзичливу, чуйну, високо інтелігентну Людину, яка завжди і всюди поспішала допомогти іншим на їхніх шляхах у науку. Вона любила не себе в науці, а науку в собі…
5 серпня Тамарі Іллівні виповнилось би лише 70. Який жаль, що вона покинула нас так рано! Часто дивлюся на її фото і ніби заряджаюся від її «сонячної енергетики». Такі люди залишають по собі світлий слід. Таких людей не забувають.
