Природа в дзеркалі пластичних мистецтв
ТАЄМНИЦЯ КАТЕРИНИ БІЛОКУР
Матеріал для бесіди з учнями основної школи за картиною Катерини Білокур «Польові квіти» (можливий варіант інтеграції в уроки біології
з тем «Рослини», «Різноманітність рослин»)
Ми дивимося на рідну землю і дивуємося її енергії – скільки буяння і краси! А чи дивиться земля на нас? Хочеться вірити, що так. Чи не для того матір-земля народжує на світ Божий силу-силенну квітів? Вони розплющують свої оченята і ніби пильно вдивляються у наше життя. Той тихий, проникливий погляд змушує нас хвилюватися, тремтіти від ніжності, плакати від щастя. Звідки та сили у квітів? Наче зіткані з води, повітря і сонячного світла, тендітні творіння природи приховують свою таємницю від людей. Лише найуважнішим і найщирішим звіряються вони.
Обраницею квітів була Катерина Білокур – проста українська селянка. Як до матері, горнулися вони до неї. Все своє життя талановита народна художниця малювала квіти. Дивовижний світ рослин змалку владно притягував її до себе. Найяскравішим дитячим спомином став такий: теплі мамині руки протягують їй, маленькій зарюмсаній дівчинці, синю квіточку – відразу висохли сльози, очі вп’ялися у незбагненно прекрасний витвір природи. Відтоді як прикипіла до квітів маленька Катруся.
Батьки не змогли дати дівчинці освіту. Та найкращим учителем для неї стала рідна природа. Серед розкішних полів та лук Полтавщини добрішало серце, мужніла душа, народжувалися думки майбутньої художниці. Катруся уважно вивчала рослини, невдовзі знала кожну квіточку й травинку; обробляла разом із односельцями землю, співала мелодійних українських пісень, пізніше самостійно навчилася читати, писати, малювати...
Так, наче диво-квітка, зріс непересічний талант Катерини Білокур – з-під пензлика з’явилися справжні «очі землі». Вони раділи та сумували, посміхались і підбадьорювали – квіти промовляли з картин до людей своєю незвичайною квітковою мовою. Спробуймо й ми її почути та зрозуміти.
Погляньте на картину Катерини Білокур «Польові квіти». Ви перехопите погляд художниці – здивований, захоплений, бентежний. Вона пильно вдивляється у розмаїття рослинного світу, милуючись чудодійністю природи. Художниця закохано «купається» у квітках. Пориньмо і ми у це море. Яких тільки квітів тут немає! Чи впізнаєте ці польові квіти?
Спробуймо назвати їх. Ось ромашки з волошками, ніжно визирають з квіткової піни у центрі картини. Нижче майорять кульки конюшини. Не проминіть і синіх зірочок Петрових батогів. Наш погляд перебігає від квітки до квітки: чарівні сокирки, розкішний жовтий коров’як, двогубі квіточки шавлії, примхливий зозулинець, привітні братки, веселі грицики, тендітні смолянки, золотавий льонок, в’юнки, козельці, курячі очка... Можна годинами роздивлятися полотно і всього не побачиш. Стільки квіточок – ласкавих і скромних – дивляться на нас з картини. І кожна з них та усі разом начебто дихають і сміються. Тут ніби зібралася вся пишнота землі, щедрість українського поля, виплекана сонцем.
Чи довго малювала художниця свою картину? Так, чимало часу пішло на створення такої краси. Кожну квіточку Катерина Білокур малювала лише з натури. Днями, тижнями, а то й місяцями блукала рідними полями, відшукуючи серед дивовижного палахкотіння квітів саме той промінчик краси, що відразу збуджував її творчу фантазію. Катерина Білокур уміла побачити мальовничість і незвичайність у звичній, на перший погляд, рослинці. Ця увага до рослин відбивалась, як у дзеркалі, в її картинах.
Зверніть увагу на розташування квітів на полотні – вони розкидані по всій картині, ніби утворюючи хоровод навколо її центра. Наші очі неминуче зупиняться у цьому місці.
Квіти наче розступилися, утворивши невеличке «віконечко», крізь яке з квіткової гущавини виринають золотаві колоски. Чому у самісінькому центрі полотна, ніби на почесному місці, художниця розміщує колоски? Мабуть, вона хоче підкреслити вагомість і значущість хлібного колосу як основи людського життя. Ця деталь у картині – не випадкова. Хлібний колос – володар полів – царює у живому колі квітів, немов об’єднуючи всі рослини у могутньому устремлінні до сонця. Так з маленьких подробиць на картині виростає велика поезія природи.
Завважте, яке глибоке й тонке відчуття кольору випромінює це полотно. Перелічіть барви. Важко? Так, неможливо відтворити словами багатство палітри Катерини Білокур. Ось пломеніють усі відтінки червоного – від блідо-рожевого до густо-вишневого та бузково-фіолетового. Милують око сполохи жовтого та жовтогарячого кольорів. Вилискує соковита зелень листочків. Але те все підпорядковане одному-єдиному кольору, який превалює на картині. Визначте його самостійно.
Квіти ніби гойдаються в синьо-голубому серпанку. М’якими хвилями – від ніжно-блакитного до густого синього – котиться той колір по полотну. Чому художниця заливає картину загадковим синім світлом? Що нагадує вам це таємниче марево? Як найсолодша мрія примарна і тремтлива, як чудовий сон – дивний і фантастичний, занурюється у нашу свідомість ця картина. Часом здається, що ми потрапили у казку – прекрасне царство флори. З картини ніби ллється тиха чарівна музика, у такт якої легенько похитуються квіти...
Які почуття народжує у вас споглядання картини? Якщо душа світлішає й радіє, то це є вірною ознакою того, що художниця змогла розкрити вам свою таємницю. Катерина Білокур осягнула силу квітів. А чи зрозуміли її ви?
Та сила – у красі. Серцем сприйняла художниця виразний знак уваги, що посилає земля людям. Природа дарує нам квіти як свідоцтво краси, як найбільший доказ її існування у цьому світі. Не можна любити свою землю, дивлячись на неї байдужими очима. Цю істину стверджує творчість славної українки, все життя якої було осяяне дивовижною жагою краси та полум’яною любов’ю до рідного краю.
СОНЦЕ НИЗЕНЬКО
Матеріал для бесіди з учнями основної школи за картиною Миколи Пимоненка «Останній промінь» (можливий варіант інтеграції в уроки фізики з теми «Світлові явища»)
Хто з вас бачив, як сонце лягає спати? А як змінюється його світло ввечері? Авжеж, воно не так яскраве і сліпуче, як вдень. Ніжно золотить сонечко верхівки дерев, ласкаво торкається нашого обличчя. Сонячні промінчики стають слабкими, кволими. Стомлене, наче жива істота, велике небесне світило хоче спати.
Як ви гадаєте, чи легко намалювати захід сонця? Ні. Треба бути майстром живопису. Витончено точно передавав у своїх картинах світлові ефекти видатний український художник, справжня гордість нації Микола Корнилович Пимоненко.
Давайте уявимо себе на мить художниками. Хто з вас спостерігав захід сонця до його останньої миті? Це дивовижна за красою картина природи, справжня симфонія барв! Чи помітили ви, якого кольору набуває часто небо під час заходу сонця?
Покличемо на допомогу поезію. У Тараса Григоровича Шевченка є такі рядки:
За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає,
І сонце спатоньки зове
У синє море…
Ось так і малюємо в уяві. Спочатку словами, а потім фарбами. Хмара розстилає червоні поли. Небо палає рожевим вогнем… Як називають це красиве явище у народі? Так, це зоря, або ж зірниця, заграва. Її вважають сонцевою сестрою. Ввечері ніби проводжає сонечко до сну. А вранці заграва гасить зорі, відмикає сонячну комору і випускає небесне світило знову.
А чи бачив хто з вас останній промінь сонця? Якого він кольору? Як правило, він буває золотаво-червоним, а інколи зеленим. Його важко побачити, бо народжується він лише в присмерки і світить всього декілька секунд. В останню мить свого життя зелений промінь стає смарагдовим. Красивий прощальний знак сонця!
Як ви думаєте, чи можна намалювати останній сонячний промінь? Так, художник може зобразити вечірню зорю. У Миколи Пимоненка є картина, яка так і називається – «Останній промінь». Правда, художнику пощастило побачити не смарагдовий, а золотаво-червоний промінь. Але ж як тонко і поетично передано у картині його м'яке світло! І хоч цей промінь маленький і слабенький, його тепла вистачає для всіх.
Придивіться до картини. Кого голубить вечірнє сонце? Авжеж, і ліс, і невеличку річечку, що, завиваючись, біжить лугом, і білу хатинку край села. Всіх огорнуло м'яким ніжним світлом стомлене сонечко. Воно майже сховалося за лісом, лише його край лукаво визирає з-за дерев. Сонечко викинуло останній промінь і лоскоче сільських дітлахів, що поспішають додому. Дівчинка поганяє хворостинкою гусей, а іншою рукою веде, мабуть, свого меншого братика.
Як ви гадаєте, про що думають діти? Який у них настрій? Мабуть, вони трохи побоюються темряви і тому квапляться завидна потрапити у село. Що надає картині дещо таємничого характеру? Які приглушені кольори використав художник?
Нема яскравих соковитих тонів. Все огорнуто бузковими сутінками. Спробуйте вслухатися в картину. Вона голосно «дзвенить» чи замріяно «мовчить»? Ні, її «музика» зовсім негучна. Майже ніщо не порушує передвечірню тишу. Лише чути зрідка ґелґотання гусей. Сонце тихенько співає вечірню пісню. Чи чуєте ви її? Яка вона за настроєм? Скоро все стихне. На землю спаде ніч – темна, тепла, літня… Як хороше, як спокійно! Трохи сумно. Так завжди буває під час прощання. І згадується мамина колискова:
Тихесенький вечір на землю спадає,
Ой сонечко ясне, невже ти втомилось,
І сонце сідає в темнесенький гай.
Чи ти розгнівилось? Іще не лягай!
ЧИ ЛЮБИТЕ ВИ СНІГ?
(методичні рекомендації щодо підготовчої роботи з учнями 3-4 класу
до твору-опису картини Тетяни Яблонської “Зимовий день у Седневі”)
Написання твору за репродукцією пейзажної картини – нелегка справа навіть для дорослого, а для учня початкової школи й поготів. У такій творчій роботі потрібно органічно поєднати уміння сприймати, уміння аналізувати й уміння оцінювати. Однак і сприймання, і аналіз, і оцінка тут аж ніяк не повинні бути формальними, холодно-розсудковими, надмірно логізованими. Йдеться про художній образ природи, а він від грубого дотику прагматичного аналізу ніби «розсипається в порох» і не піддається смисловому розкодуванню. Тому вчити дітей секретів розуміння творчого задуму художника потрібно поступово, терпляче, делікатно, але найважливіше в цьому процесі – йти від почуття. А найяскравіше почуття у художника, який майстерно відтворює природу, одне – це любов.
У надбаннях світового мистецтва міститься дорогоцінний віковий досвід взаємовідносин людини і природи. Цю думку добре сформулював Б. Брехт. Він справедливо зауважив, що всі мистецтва вчать людей лише одному – мистецтву жити на Землі. Тому важливо зрозуміти, що перед сучасним учителем стоїть нагальне завдання – використати художнє пізнання природи не лише для розвитку усного та писемного мовлення учнів, але й задля формування у них екологічного світогляду.
Мистецтво є образною філософією природи і знехтувати його виховним потенціалом неможна. Кожний художник – своєрідний «природолюб», який пізнає світ швидше почуттями, ніж інтелектом. Для створення художнього образу природи лише спостережливості йому недостатньо. Художник не просто помічає чуттєві ознаки предмета або явища. Він відкриває через них внутрішнє життя природи, порівнюючи його з власним буттям. Талановитий художник безпомилково апелює до наших почуттів, залучаючи до досвіду власних переживань.
Завдяки ефекту уподібнення, думки та почуття, навіяні мистецтвом, сприймаються нами як власні. Це обумовлює довіру до естетичної інформації, яку передає мистецтво, а також допомагає перебороти первісне негативне ставлення до тих чи інших природних об'єктів чи явищ. Отже, художній образ природи є екологічним за своєю суттю. Зрозуміло, чому процес його народження та подальшого буття піднесено до висот естетичних та етичних максим.
Підготовка дітей до сприймання, аналізу та оцінки художнього образу природи зобов’язує вчителя донести найголовніше почуття, яке він випромінює. Учні повинні відчувати, що художній образ природи – це не просто ілюстрація чи її мертва копія, а, насамперед, почуття: подив, захоплення, співчуття, заклик чи будь-що інше. Підводити дітей до смислу твору варто системою заздалегідь продуманих питань. Ознайомлення з художнім образом природи не повинно стати монологом учителя. Плідною є тільки діалогічна форма. Саме вона спонукає школярів до активного пошуку естетичної та екологічної суті цього образу.
Говорячи з дітьми про мистецтво, не можна, звичайно, обминути аналіз художньо-виразних засобів, який у даному випадку не є самоціллю. Його мета – вчити учнів через форму розуміти той зміст, яким вона народжена. За зображенням дерева, квітки, снігу чи дощу дитина повинна побачити ту думку, відчути ті почуття, заради яких вони дістали саме таке мистецьке втілення, а не інше.
Для прикладу сьогодні хочеться звернутись до творчості видатної української художниці, Героя України Тетяни Яблонської, 100-літній ювілей якої ми святкували не так давно. Декілька рядків з її біографії можна повідомити учням.
Тетяна Нилівна Яблонська – український живописець, графік, педагог, автор близько ста картин. Народилась 1917 року в Смоленську. Померла 2005 року в Києві. Навчалась малювати у Київському художньому інституті у відомого майстра Федора Кричевського. Пізніше викладала у цьому ж навчальному закладі. У творчості талановито використала фольклорні мотиви («Паперові квіти», «Писанки», «Життя продовжується» та ін.). У чисельних картинах оспівує красу життя і природи («Літо», «Льон», «Травень», «Дуб», «Жовтень», «Початок травня», «Чистий ранок», «Стара груша», «Зима наближається» та ін.)
Пропонуємо варіант колективного художнього аналізу картини Тетяни Яблонської “Зимовий день у Седневі”, у якому учні повинні взяти якнайактивнішу участь, що уможливить успіх написання ними твору-опису цієї картини.
Учитель: «Мабуть, немає людини, байдужої до краси снігу. На нього чекають жадібно і нетерпляче, адже він приносить природі тепло і затишок. Наче м’ягенькою ковдрою вкриває сніг землю – ховає її від лютих морозів. Дерева радісно простягають руки-віти назустріч пухнастим сніжинкам, запрошуючи їх відпочити на своїх плечах. А скільки радості приносить сніг вам, діти! Ви, напевно, заздалегідь лаштуєте санчата, лижі, ковзани, очікуючи великого снігу як найдорожчого гостя.
Питання 1. Яку ж радість приносить сніг кожному з вас? Спробуйте описати словами свої почуття. Де і коли ви зустрілись з першим снігом?
(Учні розповідають про свої зустрічі із снігом)
Учитель підсумовує: так, урочиста краса снігового покриву захоплює і хвилює. Одягнувшись у снігову мантію, природа ніби демонструє людям власну пишність, величність, розкіш...
Питання 2. А хто з вас пробував намалювати сніг? Чи важко це зробити?
(Учні розповідають про свої спроби намалювати сніг)
Учитель. Так, це нелегка справа. Білий, на перший погляд, сніг насправді має безліч відтінків, які залежать від освітлення. Отже, лише білилами тут не обійтись. Давайте подивимось, як малює сніг відома українська художниця Тетяна Яблонська.
Питання 3. Яку б назву ви дали цій картині і чому?
(Учні пропонують власні назви для картини)
Учитель. Картина, яку ви бачите, має назву “Зимовий день у Седневі”. Але її можна було б назвати й просто “Сніг” – стільки уваги приділено йому в картині! Три чверті полотна наче засипано цим пухнастим дивом. Навіть чепурненький будиночок художниця відсуває вглиб картини, вивільняючи простір для снігу – і наші очі вбирають бездоганну чистоту і свіжість зимової палітри. Сніг поглинув усе і тепер владно царює у цьому куточку землі. У порівнянні з його розкішною красою все набуло другорядної значущості, наче відступило у сутінки зимового дня. А художниця до того запрошує поглянути на цей пейзаж згори – ми дивимося на нього ніби з горбочка. Художниця навмисне застосовує цей прийом, щоб найвигідніше представити красу величезного снігового покривала, що м’якими хвилями стелиться по землі.
Питання 4. Якого кольору сніг у природі?
(Відповіді учнів)
Питання 5. Якого ж кольору сніг на картині? Так і хочеться визначити – білого! Але тут не суцільна білина. Давайте порахуємо всі разом кольори і відтінки, використані художницею.
(Учні разом рахують і називають кольори і відтінки снігу на картині)
Учитель уточнює: придивіться до пухких кучугур – у затінку вони сірувато-голубі. А ось на даху сніг наче пожовтів від диму, що попихкує з димаря. Та найбільш вражає ніжно-бузковий відтінок, якого набуває сніг у скупих променях зимового сонця – він наче зашарівся від усвідомлення своєї краси. І нічого яскравого в картині немає – скромно тьмяніють дерева, лава, стіни будиночку, але сніг утворює справжню кольорову симфонію, що милує наше око.
Питання 6. Чи чути на картині «голос» снігу? Ця картина «голосна» чи «тиха»?
(Відповіді дітей)
Учитель. Спробуйте “прислухатись” до картини, уявити звуки, що ніби линуть з неї. Мабуть, треба погодитися, що цей пейзаж напрочуд “тихий” – повна відсутність руху і шуму. Заціпеніло стоять дерева, розчепіривши голі віти. Одиноко порожніє лава у дворі. Хата наче присіла в глибокий сніг і дивиться звідти сонними вікнами. Здається, що глибокий сніг придушив усі звуки і приспав їх до весни.
Питання 7. А чи зовсім завмерло життя на цьому подвір’ї? Яка деталь в картині це заперечує?
(Діти шукають деталь і пробують дати відповідь)
Учитель підказує: вірогідно, вашу увагу привернули знаки на снігу. Придивіться: картину наче перерізає низочка слідів: мабуть, щойно пробігла дитина, тягнучи за собою санчата. Зараз її не видно – може, сховалась у хаті. Але санки, притулившись до лави, вірно чекають на свого господаря. І може статися, що цілковитий спокій невдовзі порушиться сміхом, гамором, веселою метушнею. А поки все здається поснулим, нерухомим. Світом править його величність Сніг!
Застигла краса вабить своєю чистотою, водночас дивує незайманістю. Так не хочеться руйнувати цю снігову казку, це крихке чудо зимової природи! Давайте звернемось до письменників. Вони добирають гарні слова для опису снігу. Один з героїв книжок польського письменника Януша Корчака, побачивши перший сніг, схвильовано розмірковує: “Я йду повільно, обережно. Мені шкода топтати цю радість. Усе довкола іскриться, виблискує, сяє, міниться, виграє, живе! І в мені тисяча іскорок. Немов хтось розсипав по землі і в душі моїй алмазний порошок. Посіяв – і виростуть алмазні дерева. Народиться осяйна казка”.
Отже, сніг не лише корисний узимку, оскільки укриває землю від морозу, зволожує її весною. Сніг народжує неймовірно красиві почуття! У цьому найвище призначення краси природи – пом’якшувати наші серця, аби ми всім серцем полюбили нашу природу-матір і все те, що вона дає нам для життя».
З метою активізації емоційної реакції учнів на художній образ снігу учитель може використати суміжне мистецтво – музику. Варто запропонувати дітям послухати чи виконати пісню, наприклад:
Учитель пропонує дітям творче завдання додому:
«Спробуйте і ви намалювати (або сфотографувати) «свій» сніг. Адже кожний бачить його по-своєму. Принесіть власні малюнки (фотографії). І ми влаштуємо у нашому класі “вернісаж зимової краси”. Обговоримо творчі роботи на засіданні фан-клубу любителів снігу».
Організована в такий спосіб підготовча робота значно посилить увагу школярів до виразності зимової природи, наситить уяву яскравими образами, збагатить лексику. У пам’яті залишиться теплий спогад про холодний сніг, який діти побачили на картині Тетяни Яблонської. Твір-опис такої картини вони писатимуть осмислено, із задоволенням. А душе наповниться любов’ю до навколишнього світу, яка є основою екологічного світогляду.