Гуманітарна екологія в практику

Гуманітаризація освітнього простору по праву належить до провідних суспільних пріоритетів сьогодення. Оновлення української школи, перехід на компетентнісний вимір освіти, увага до інтеграції знань учнівської молоді і формування в неї емоційного інтелекту – все це є ознаками звернення суспільного мислення до проблеми «олюднення» змісту освіти на основі «всотування» загальнолюдських цінностей.

Вслухаємось у термін. Гуманітарний (франц. Humanitaire; латин. humanitas – людяність, людська природа) – той, що належить до суспільних наук, які вивчають людину та її культуру. З нашого погляду, гуманітарний (підхід, предмет, знання тощо) – це той, що заснований, передусім, на любові до людини, а не лише на знаннях про неї. Тому гуманітарний підхід до освітніх процесів означає не «озброїти знаннями» про людину, а «запалити духовний вогонь» у знаннях про неї.

За аналогією тлумачимо й гуманітарний підхід до природи. Він доповнює («олюднює») вивчення природи в контексті фундаментальних наук, надаючи цьому процесу цілісності, ціннісної ваговитості і гармонійної завершеності.

Гуманітарна екологія не конкурує з екологією як наукою в традиційному її розумінні вченими і громадськістю. Вона вивчає, насамперед, духовні цінності ставлення до природи. За допомогою методів гуманітарних наук – етики, естетики, культурології, етнографії, мистецтвознавства та ін. гуманітарна екологія відкриває філософський, етичний, естетичний, загальнокультурний, емоційно-образний виміри природи та інтегрує їх у свідомості людини. Гуманітарна екологія по-своєму досліджує причини деструктивного ставлення людей до довкілля і шукає надійні шляхи екологізації людського мислення, допомагає подолати відчуження людини від природи на засадах освоєння цінностей екологічної етики та естетики.

Статті з проблем гуманітарної екології найбільше представлені в Гуманітарному екологічному журналі (Україна) http://ecoethics.com.ua/books/magazine/ та в зарубіжному періодичному виданні «Environmental values» (Великобританія) https://www.whpress.co.uk/EV.html

У контексті впровадження гуманітарної екології в педагогічну практику нижче презентуємо авторську технологію естетико-екологічного виховання дітей та учнівської молоді. Презентована технологія вказує шляхи корекції світоглядних установок педагога на організацію взаємодії дітей з природою, допомагає формуванню у вчителя (вихователя) системи операційних умінь щодо інтеграції завдань естетичного та екологічного виховання дітей різного віку в контексті компетентнісного і діяльнісного підходів.

Спробуємо деталізувати етапність реалізації авторської технології, обґрунтовуючи виховні можливості цілеспрямованого сприймання об’єктів природи як єдиного процесу наукового та естетичного її пізнання. Пропонуємо апробувати у власній роботі з дітьми розроблений алгоритм.

КРОК 1. МИЛУЄМОСЯ ПРИРОДОЮ

Це не просте спостереження – скоріше, це захоплення і висловлення естетичної оцінки.
Це вдалий пошук локації завдяки попередньому визначенню педагогом естетичної своєрідності об’єкта милування.
Це забезпечення належної культури сенсорного сприймання дітьми природи.
Це підняття оцінки на належний образний рівень.

Хвилинки милування природою є своєрідною формою освітньої роботи і мають на меті пробудити в дітей подив, захоплення, енергію співпереживання. Організація таких хвилинок можлива під час прогулянок і певною мірою відрізняється від екскурсії, оскільки збагачує дітей не стільки природничими знаннями, скільки емоційно-образним сприйняттям світу природи. Головним стратегічним орієнтиром такого контакту з навколишнім є активізація не лише інтелектуальної, а, перш за все, емоційно-чуттєвої сфери дитини. Задля цього варто забезпечити належну гнучкість сенсорного освоєння природи. Слід підносити дитяче сприймання на високий емоційно-образний рівень, вправно налагоджуючи оцінну діяльність школярів (вихованці) за умов використання певних словесних образів, музичних, пластичних імпровізацій тощо.

Згрупуємо основні вимоги до проведення хвилинок милування природою.

Тут має переважати не стільки номінативна, скільки емоційно-образна інформація про природу;
Потрібно повсякчас турбуватися про активізацію чуттєвих аналізаторів дітей, забезпечуючи належну гостроту колірного зору, слуху, тонку диференціацію запахів, тактильних та смакових відчуттів (приклад установок на сприймання: якого кольору весна? Чим пахне літо? Назви звуки зими; знайди оксамитовий листочок; вгадай квітку за запахом; відшукай листочок навпомацки; знайди дерево за корою, назви ягідку за смаком тощо).
Слід підносити дитяче сприймання на належний емоційно-образний рівень, вправно організовуючи оцінну діяльність вихованців. Приклади оцінно-творчих завдань:

вербальні – добір порівнянь (Що нагадує листопад? На що схожа кульбаба? З чим порівняємо бурульку?); віршування за початком (Прийшла зимонька-зима...; Здраствуй, зіронько ясненька...; Дощик сумно накрапає...); віршування за пропонованими римами (сонечко – віконечко; рухливий – примхливий; сяє – вкриває та ін.); придумування монологів від імені об’єктів природи (Я – найшвидший струмочок весни; Не топчіть мене, тендітну сніжинку; Не руйнуйте мій мурашник тощо); конструювання діалогічного контакту з об’єктами та явищами природи (Моя розмова з квіткою; Суперечка з кропивою; Добрий день, весно; Я розумію пісню пташки та ін.); складання оповідань і казок екологічного спрямування (Ми з тобою однієї крові; Я за них у відповіді; Люблю травинку і тваринку та ін.).

музично-пластичні – склади пісню весняного дощу; передай голосом плач зимового вітру; станцюй танок листопаду; передай рухами народження підсніжника тощо.

Варто вийти за межі статичного споглядання природи, надавши цьому процесу необхідного динамізму. У цьому значно допоможуть активні форми емоційно-естетичного пізнання природи (ігри, змагання, конкурси, трудові справи тощо).
Педагогу варто турбуватися про потужну трансляцію власного ставлення до природи, забезпечуючи необхідне емоційне зараження.
Не можна перетворювати милування у щоденні “чергові” вправляння, тому милування доречно проводити «презентативно», тобто пов’язуючи його із своєрідним станом природи, як-от: листопад, перший сніг, ожеледиця, іній, відлига, льодохід, капіж, перші струмки, повінь, квітування садів, райдуга, мжичка тощо.

КРОК 2. БАЧИМО ПРИРОДУ В ДЗЕРКАЛІ МИСТЕЦТВА

Передбачає залучення дітей до переживання художніх образів природи (літератури, музики, живопису, декоративно-прикладного мистецтва, театру та кіно).

Мистецтво є образною філософією природи. У надбаннях світового мистецтва міститься дорогоцінний віковий досвід взаємовідносин людини і природи. Цю думку добре сформулював Бертольд Брехт, який справедливо зауважив, що всі мистецтва вчать людей лише одному – мистецтву жити на Землі. Кожний художник (поет, композитор, скульптор тощо) – великий природолюб, що пізнає світ швидше почуттями, ніж інтелектом. Для створення художнього образу природи лише спостережливості йому недостатньо. Художник не просто помічає чуттєві ознаки предмета або явища природи. Він відкриває через них внутрішнє життя природи, порівнюючи його з власним буттям. Тому художник безпомилково апелює до почуттів інших людей, ненав'язливо залучаючи їх до досвіду власних переживань.

Великою любов'ю користуються художні образи природи, що привертають відсутністю демонстративних «виховних» намірів та умисної повчальності. Такі твори запрошують до діалогу, в основі якого – сповідальність, щирість творчого вислову митця. Завдяки ефекту уподібнення, думки та почуття, навіяні мистецтвом, сприймаються людиною як власні. Це обумовлює довіру до естетичної інформації, яку передає мистецтво, а також допомагає перебороти первісне негативне ставлення до тих чи інших природних об'єктів, явищ. Отже, художній образ природи є екологічним за своєю суттю. Процес його народження та подальшого буття піднесено до висот етичних та естетичних максимумів.

Пізнання природи засобами мистецтва здатне змінювати уявлення дитини про природу та про свою роль у ній, що врешті решт обумовлює розвиток екологічно цінних особистісних орієнтацій.

Декілька порад до того, як використовувати художні образи природи в освітній роботі з дітьми.

Добір художнього матеріалу для занять має бути дуже ретельним. Надійні орієнтири для педагога – це яскравість відтворення природи в будь-якому виді народного чи професійного мистецтва, чітко окреслене ставлення митця до природи. Особливу увагу варто приділяти творам, зверненим до екосистем, яким загрожує найбільша небезпека (вода, повітря, червонокнижні рослини і тварини тощо).
Звертаючись до художнього образу природи, педагогу потрібно знайти найголовніше почуття, яке він випромінює. Саме його й потрібно донести до дітей. Екологізувати дитячу свідомість – це не значить використовувати художній твір як «наочність» до повчальних міркувань про збереження природи. Діти повинні відчувати, що художній образ природи – це не просто ілюстрація чи її мертва копія, а, насамперед, почуття: подив, захоплення, співчуття, гнів, заклик чи будь-що інше. Наблизити дітей до смислу твору варто системою заздалегідь продуманих питань. Ознайомлення з художнім образом природи не повинно стати монологом педагога. Плідною є тільки діалогічна форма. Саме вона спонукає вихованців до активного пошуку естетичної та екологічної суті образу природи.
Говорячи з дітьми про мистецтво, не можна, звичайно, обминути аналіз художньо-виразних засобів, але в даному випадку він не є самоціллю За зображенням дерева чи квітки дитина повинна побачити ту думку, відчути ті почуття, заради яких вони дістали саме таке мистецьке втілення, а не інше. Під час ознайомлення з відтворенням природи в народних ремеслах не слід переобтяжувати увагу вихованців технічними подробицями. Краще звернути їх думку до національних коренів, символіки та художнього значення виробів, у яких народ споконвічно карбує свою любов до природи (декоративний розпис, вишивання, витинання та ін.).

КРОК 3. ВИРАЖАЄМО ТВОРЧУ ЛЮБОВ ДО ПРИРОДИ

Передбачає включення дітей у різноманітні види творчого осягнення естетики природи: словотворчість (складання оповідань, казок, есе; віршування), музикування, хореографію, малювання, ліплення, вирізання, конструювання образів природи з різних матеріалів, фотографування, театр природи та ін.).

Організація творчості дітей на екологічні та близькі до них теми повинна враховувати дитячий потяг до яскравих нестандартних форм самовираження. Краса природи зобов’язує педагога до пошуку нових урочисто-піднесених ритуалів радісного спілкування з нею. Це повинно стати часом вільної самореалізації дітей, натхненних невичерпним різноманіттям виявів краси навколишнього світу. Такі форми залучення учнів до творчості повинні ґрунтуватися на небуденності, антиутилітаризмі людського ставлення до світу. Вони повинні допомогти дітям звільнитися від зайвого прагматизму і корисливості по відношенню до природи. Такі моменти творчості мають нести вихованцям радісне збудження, щирість переживань, піднесений настрій. Саме таке концентроване відчуття насолоди красою і довершеністю природи надовго зберігається пам'яттю як щастя і щедро проростає згодом у свідомості дитини екологічними мотивами ставлення до навколишнього.

Цікавими формами дитячої творчості можуть бути театралізовані свята, ігри-подорожі, вікторини і просто творчі хвилинки («хвилинки-перлинки»), під час яких діти вчаться малюванню, ліпленню, словотворчості на теми природи, музикуванню голосом та на елементарних музичних інструментах щодо відтворення звукової палітри природи тощо.

Творчі хвилинки можуть бути вкраплені у будь-які уроки чи заняття з метою своєрідного художнього «опредметнення» дитячих почуттів до природи. Така форма роботи не повинна силоміць нав’язуватись учням (вихованцям) – потреба у творчому вираженні власного світовідношення повинна виникнути спочатку в дітей і лише потім стати предметом опікування педагога.

Творчі хвилинки на теми природи варто проводити раз на тиждень і не перетворювати їх на формальні вправляння. Атмосфера таких хвилинок має бути невимушеною, доброзичливою, щирою. Не потрібно нав’язувати дітям конкретні завдання, а потім прискіпливо оцінювати результат їх виконання.

Слід дотримуватись таких організаційних умов:

забезпечити варіативність вибору дітьми виду творчої діяльності (словесної, музичної, графічної, предметно-пластичної тощо);
створити належний емоційний фон для добровільного і якісного виконання дітьми обраних завдань;
позитивно оцінювати всі без виключення творчі спроби учнів виразити своє ставлення до природи, стимулюючи дитячу видумку, фантазію, кмітливість;
уникати негативних оцінок результату дитячої творчості, фіксуючи увагу дітей на щирих емоційних проявах автора.

Різноманітні творчі завдання, які пропонуються в межах конкретної творчої хвилинки, варто об’єднувати за тематичним принципом, наприклад: Місяць і зорі; А вже ясне сонечко припекло; Земля-землиця; Хай вічно струмує вода; Шумлять дерева мого краю; Квіти – очі землі; Тварини – мої друзі; Сніжинки-балеринки; Осінній листопад; Чудо-райдуга; Наша річка; Рідне небо; Ліс-богатир; Щедре поле та ін.

КРОК 4. ДОПОМОЖЕМО ПРИРОДІ СВОЇМИ ДОБРИМИ СПРАВАМИ

Передбачає організацію трудових справ у природі, наприклад: Джерельце, Пташині їдальні, Колосок, Осіння комора, Наш квітничок, Друзі лicy, Юні садоводи, Лицарі землі, Зустріч птахів, Зимовi гостинці, Наш куточок краси, Сад Матері, Швидка зелена допомога, Зелена сторінка Червоної книги, Рослинна аптека та ін.

Любити природу – це не лише милуватися її виразністю та досконалістю. Екологізм у ставленні до довкілля визначається готовністю дітей вчасно прийти на допомогу конкретним об’єктам i мешканцям природи. Небайдуже серце i дбайливі руки є запорукою справжньої – діяльної – любові до рідної землі. Кожна рослинка, кожна тваринка на нашій планет потребують уважного, чуйного, дійсно гуманного ставлення з боку дітей. Тому процес виховання повинен обов’язково передбачати екологічно доцільні форми організaцiї дитячої пpaцi в природі.

Педагогу слід пам’ятати, що процес трудової діяльності школярів спонукається різноманітними мотивами – пізнавальними, утилітарними, суспільними та ін. Проте важливо, щоб діти, працюючи в природі, керувались також етичними та естетичними мотивами. Саме вони є надійним підґрунтям гуманного ставлення до навколишнього. Все в природі, до чого лине дитяча думка і торкається дитяча рука, має бути зігріте співчуттям і ніжністю. Учні повинні вміти однаковою мірою і відчувати красу природи, і оберігати її від наруги невігласа, і творчою працею примножувати її.

Естетико-екологічне виховання дітей та учнівської молоді передбачає включення їx у посильні трудові справи, в ході яких вони набувають конкретних навичок i умінь допомоги природі. Процес такої праці повинен бути одухотворений творчо-зацікавленим ставленням дітей до краси навколишнього світу. Тому будь-яка трудова справа, запропонована педагогом, має стимулювати дитячу самодіяльність, ініціативність, кмітливість.

Bci трудові справи, що пропонуються дітям, мають відповідати таким вимогам:

бути посильними для дітей певного віку і враховувати їх психофізіологічні особливості;
бути цікавими для учнів і включати різноманітні форми трудової діяльності в природі;
бути суспільно значущими i спонукати школярів до виконання людського боргу перед природою;
бути екологічно доцільними і спрямовувати зусилля дітей на збереження природи рідного краю і планети взагалі.

Етапи організації трудових справ в природі:

Підготовчий етап. Це створення необхідної установки на майбутній процес трудової діяльності, що визначить емоційно-психологічну готовність учнів до неї. Грамотно проведена педагогом попередня бесіда налаштує дітей на дієву допомогу природі. Слід уникати примусу, менторського тону, наказових інтонацій. Варто включити вихованців у попередні екологічні розвідки на території освітнього закладу. Слід визначити конкретну програму дій i підготувати знаряддя праці.
Діяльнісний етап. Це оптимальний вибip місця i способу дій вихованців, чіткий розподіл доручень, поточний інструктаж педагога щодо безпечності трудових дій, контроль за правильністю i точністю учнівських дій у природі, заохочення творчої ініціативи школярів
Підсумковий етап. Це підведення підсумків трудової справи з проєктуванням її найближчих наслідків (складання з допомогою педагога графіка підгодівлі птахів чи поливу квітів та зелених насаджень, створення картотеки швидкої допомоги природі, екологічних карт тощо). Варто практикувати підсумкову організацію виставок світлин та дитячих малюнків, присвячених трудовій справі тощо.

ОЧІКУВАНИМ РЕЗУЛЬТАТОМ ЕСТЕТИКО-ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ПОВИННІ СТАТИ:

уміння відчути неповторність краси і виразності природи;
налаштованість учнів на співтворчість з природою заради збереження її краси;
здатність побачити в природі «споріднену душу», яка потребує любові і захисту;
компетентна готовність дітей повсякчас допомогти природі та її мешканцям у скрутні для них часи.