Захисна енергія літературного слова
ПІСНЯ СОНЯЧНОГО СТРУМУ (С. ЖУПАНИН. ПРОМЕНІ)
Матеріал для бесіди з учнями основної школи
(можливий варіант інтеграції в уроки фізики з теми «Світлові явища»)
Який настрій викликає сонячне світло? Звичайно, радісний, бадьорий, урочистий. І ось ця світла радість надихає людину на творчий пошук. Адже так хочеться висловити своє захоплення і увічнити красу! А чи важко передати словами, звуками або ж фарбами сліпуче золото сонячного світла? Звичайно, важко. Воно таке химерне, невловиме! Та все ж таки митці часто звертаються до цієї теми. Поети, художники, композитори закохано оспівують у своїх творах золоте сяйво сонця і передають ту любов нам – читачам, слухачам, глядачам.
Давайте спробуємо почути музику сонячного світла. Якою, на вашу думку, вона буває: тихою чи голосною? Від чого це залежить? Мабуть, вранішнє сонечко співає неголосно. Його промінчики тихенько голублять, пестливо гладять, ніжно лоскочуть нас. Та ось сонячна музика набирає силу, звучить все голосніше, урочистіше. Полуденне сонце голосно співає свою пісню. Воно вже пригріває, припікає, деколи нещадно палить. І все ж сонце завжди несе людям життя і тріумф перемоги над мороком. Послухаймо, як виразно звучить сонячний струм у хоровій музиці української композиторки Лесі Дичко: https://www.youtube.com/watch?v=vIAif4s4BOQ
Як же передати словами ту складну симфонію сонячного світла? Якими поетичними рядками можна відтворити осяйну гру сонця? Ті слова народжуються від любові до навколишнього світу, від чуйної уваги до краси природи.
Ось послухайте, як оспівує музику сонця український поет Степан Жупанин:
Промені
Сад загронений
В теплих променях,
Поле росяне
Заколосяне.
Світять промені,
Гріють промені,
Грають промені
На добро мені,
На добро усім
Землякам моїм.
Який музикальний вірш! Він звучить як одна безперервна мелодія. Слова ллються, як потічки сонячного світла, набігаючи одне на одне. Знайдіть найкращі, на ваш погляд, рими. Зважте, як вдало римуються рядки: Поле росяне // Заколосяне.
А якими словами поет безпосередньо передає музику сонячного світла? Чи зможете ви їх знайти у вірші? Безумовно, це влучна гра слів «світять-гріють-грають». Дійсно, сонячні промені ніби виграють на пелюстках, листочках, стебельцях. Чи зможете ви знайти схожі слова? Як ще можна сказати про грайливу тремтливість сліпучого світла? Скажімо, так: сонячне проміння дзвенить, бринить… Доберіть свої характеристики.
Чи помітили ви, як змінюється гучність вірша? Яка частина звучить спокійніше, повільніше? Де вірш набирає пружної сили? Зауважте, як поступово прискорюється ритм словесної мелодії. Вона звучить, постійно набираючи силу, як говорять у музиці, на крещендо.
Саме так у реальності наростає потік світла, що йде від сонця, заливаючи золотом все навкруги. Отже, поезія, як і музика, своїми засобами може яскраво відтворювати чарівність, могутню силу сонячного струму і захоплене сприйняття його людьми.
Як же тут не згадати слова українського сонцепоклонника Михайла Коцюбинського?
«Я п’ю тебе, сонце, твій теплий зцілющий напій, п’ю, як дитина молоко з матерніх грудей, так само теплих і дорогих. Навіть коли ти палиш – охоче вливаю в себе вогняний напій й п’янію від нього. Я тебе люблю».
ЧОГО ВЧАТЬ ЛІТЕРАТУРНІ ОБРАЗИ ПРИРОДИ?
Дієвий вплив на екологічну культуру дітей та молоді поза грамотним використанням літературних образів є абсолютно не можливим. Поза спілкуванням з мистецтвом слова неможливо сформувати такий важливий елемент світогляду, як почуття, без чого ніякі науково обґрунтовані знання не перетворяться в переконання.
Знаменно, що українська філософія вбачає певний “космічний зв’язок” між мистецтвом і природою. На думку Г.Сковороди, між великим світом природи (макрокосмосом) і людиною (мікрокосмосом) існує посередник – світ символів. Видатний філософ мав на увазі Біблію, але на роль символічного світу-посередника, крім релігії, з успіхом можуть претендувати інші форми суспільної свідомості, зокрема мистецтво.
Неабияку виражальну силу містять у собі літературні твори анімалістичного спрямування. Технологічний розвиток цивілізації не применшує, а, навпаки, збільшує їхню екологічну цінність, виводить їх з периферії і ставить у центр художньої свідомості людства. Світ тварин, що помалу відступає під натиском техносфери, відтворюється ніби “ізсередини” як сфера творчої активності природи, як сфера її самоствердження. Проникливий анімалізм Ш.Бодлера (Альбатрос), І.Буніна (Кондор, Сапсан, Змія, Собака), Є.Гуцала (Лось), Е.Гирляну (У світі безсловесних), Р.Кіплінга (Книги джунглів), Дж.Лондона (Поклик предків), Дж.Херріота (Про всіх істот – прекрасних і дивовижних), І.Франка (Коли звірі ще говорили) та багатьох інших митців нагадує про унікальність кожної форми земного життя, виражає їхню практичну доцільність і естетичну привабливість.
Література створює свою систему суспільних цінностей, яка визначається нормами моралі та естетичними ідеалами. Як правило, розвиток цієї системи випереджає реальний рівень духовно-практичного освоєння людством природи, адже образна мова мистецтва еволюціонує швидше, ніж норми поведінки і психологія людей. Літературний твір як суб’єктивна, емоційна, змістовна оцінка часто пропонує людству новий спосіб культурного осмислення існування в природі.
Даруючи людству твір-образ, присвячений природі, письменник дарує свої думки про неї, свої почуття, тривоги, сподівання на її кращу долю. Це не повчання, не проповідь, не окрик, а щира сповідь, душевний біль, оголений нерв. Література ніби кодує ціннісні орієнтири людського ставлення до природи (наприклад: А.Сент-Екзюпері. Маленький принц; Е.Хемінгуей. Старий і море; В.Астаф’єв. Цар-риба; Ч.Айтматов. Плаха та ін.).
Літературно-художній образ мистецтва може стати розпачливим попередженням про небезпечність авантюрного втручання в природу (О.Біляєв. Продавець повітря; Р.Бредбері. І гримнув грім; К.Буличов. Перевал; В.Кузьменко. Дерево життя; С.Лем. Солярис; А. і Б.Стругацькі. Сніданок на узбочині; Е.Шумахер. Останні райські куточки та ін.).
Літературні твори б’ють на сполох, закликаючи людство до екологічно обумовленої поведінки в природі (Р.Карсон. Німа весна; Б.Уорд, Р.Уорд. Земля лише одна; Р.Десмен. Планета в небезпеці; А.Печчеї. На краю безодні; А.Баттон. Забруднене небо; О.Тоффлер. Екоспазм; Ж.Дорст. Перш ніж помре природа; Г.Паустовський. Поки не пізно; О.Гончар. Чорний Яр; П.Загребельний. Південний комфорт та ін.). Про страшні наслідки бездушного “оволодіння” природою нагадують молодим поколінням літературні твори, присвячені Чорнобильській темі: Л.Вишеславський. Зоря-полин; А.Вознесенський. Людина; Ю.Щербак. Останнє попередження; В.Юхимович. Падають каштани, падають...; В.Яворівський. Ця земля – ще жива та ін.
Освіті як вагомому суспільному інституту варто визнати той факт, що література в школі сьогодні набуває значення не лише як окремий предмет, але й як своєрідна художня екологія. Для учнів вона повинна стати, окрім всього, художньою формою обміну ціннісними підходами до природи, прикладом гуманістичної взаємодії з навколишнім світом та естетичного його перетворення.
Так, українська дитяча література, сповнена співчутливо-трепетним ставленням до світу природи, в умілих руках учителя може стати могутнім фактором екологізації дитячого мислення. Численні майстри поезії і прози (В.Близнець, М.Вінграновський, Є.Гуцало, С.Жупанин, Н.Забіла, О.Копиленко, В.Лучук, М.Познанська, Г.Тютюнник, Д.Чередниченко та ін.) звертаються до емоційно-ціннісного світу дітей і невимушено й влучно через прості та зрозумілі образи доносять до маленьких читачів думку про необхідність шанобливого ставлення до природи і про потрібність збереження унікальної краси батьківського краю.
Яскравим прикладом синівської відданості рідній природі може стати для дітей поезія Миколи Вінграновського “Наша річка”:
Сама собою річка ця тече,
Маленька річечка, вузенька, як долоня.
Ця річечка Дніпра тихенька синя доня,
Маленька донечка без імені іще.
Вона тече в городі в нас під кленом,
І наша хата пахне їй борщем.
Цвіте над нею небо здоровенно
Солодкими хмаринами з дощем.
Ця річечка тече для клена і для мене,
Її й тоді я бачу, коли сплю.
Я річечку оцю в городі в нас під кленом
Як тата й маму і як мед люблю.
Презентуємо алгоритм художньо-ціннісного освоєння поезії молодшими школярами (можливий для використання як в урочній, так і в позакласній гуртковій роботі).
Полюби свою річку
Вступне слово: Яка річка, на вашу думку, гідна більшої любові – велика чи маленька? Відповідь зрозуміла: навіть найменша річечка, яка щедро віддає нам свою воду, варта нашої уваги і ніжної прихильності. Якщо у людини серце відкрите для добра і краси, то воно відгукнеться на будь-який прояв своєрідності у природі (читаємо вірш М.Вінграновського “Наша річка”).
А тепер крок за кроком наблизимось до секретів поетичної творчості, у якій закарбоване авторське бачення краси рідної природи.
Крок перший. Намалюй словесний “портрет” річки.
У вірші вона змальована напрочуд яскраво – поет добирає для цього найніжніші характеристики. Він голубливо називає її річечкою, підкреслюючи невеличкі розміри і скромність її вдачі. Маленька, тихенька, вузенька, як долоня, річечка навряд чи може зрівнятися силою з повноводною бурхливою рікою. Зате красою і поетичністю вона не поступається будь-якій річці землі.
Крок другий. Пізнай характер річки.
За що так люблять люди річку-невеличку? Мабуть, за лагідність і щедрість її долі. Ця маленька річечка, що невпинно в’ється біля самих ніг, наче вливається у життя людини і перестає бути для неї чужою і німою. У свідомості людей вона набуває рис живої істоти – рідної і близької. Вслухайтесь у вірш і знайдіть слова, які спонукають вас думати про річечку як про живе створіння. Авжеж, поет неодноразово називає її донею, донечкою. В нашій уяві постає образ новонародженого дитяти – ще слабкого і беззахисного, але дуже ніжного і привабливого. Річечка начебто тягнеться до людської хати, прислухається до її запахів, придивляється до її господарів. Вона народилася для того, щоб напувати їх водою, зрошувати спраглу землю, милувати око і серце своєю невибагливою красою.
Крок третій. Спробуй “побачити” вірш очима художника
Уяви себе художником, який бажає намалювати яскраві ілюстрації до цієї поезії. Що саме ви б зобразили на своїх малюнках? Мабуть, річечку серед квітучих трав, що в’ється неподалік від селянської хати; розлогий клен біля самої води; високе небо, всіяне обважнілими хмарами... А чи будуть на ваших малюнках люди? Авжеж, у вірші добре відчувається присутність людини, її небайдужий погляд на оточуючий світ. Від чийого імені йдеться в поезії про річку? Мабуть, слухаючи вірш, ви уявили маленьку дитину – хлопчика чи дівчинку – яка захоплено розповідає про красу рідної природи. Поет вкладає в її вуста такі щирі слова, які відгукуються у будь-якому серці.
Крок четвертий. Відчуй поезію на колір, смак і запах.
Ніби чарівним пензликом розквітчані рядки вірша – які кольори згадує автор? Річечка змальована синіми фарбами. А ось про небо того не скажеш – у вірші воно “цвіте”. Як ви розумієте цей образ? Мабуть, дощові хмари “розфарбували” небо розмаїтими відтінками – від темно-синього до фіолетово-лілового та зеленкуватого. А чи можна назвати цей вірш гучним, галасливим, стрімким? Ні, навпаки поезія утворює стан спокою, рівноваги, плавного руху. Маленька річечка тече поволі і тихенько – тому й рядки у вірші довгі, неквапливі, а ритм спокійний.
А чим “пахне” у цьому гарному віршику? Поет влучно додає до картини природи запах борщу – і все у поезії стає таким правдивим, таким знайомим, начебто йдеться про нашу власну хату. А чи можна визначити цей вірш, так би мовити, на смак? Мабуть, він “солодкий”. Поет згадує солодкі хмарини з дощем, порівнює річкову воду з медом. Що хоче цим підкреслити автор? Звісно, солодкою можна назвати лише кришталево чисту воду – саме таку і оспівано у цьому вірші.
Крок п’ятий. Задумайтесь над тим, чия ця річка.
Чому поет називає свій вірш “Наша річка”, а не “Моя річка”? Адже маленький оповідач, від імені якого йде розповідь, змальовує річечку, яка протікає в його власному городі, біля його хати. Для кого ж вона тече? Знайдіть слова дитини, якими та ніби відповідає на це питання. Виходить, річка тече “для клена і для мене”. Справді, в природі нема свого й чужого – є наше, людське. Річка напуває і людину, і тварину, і дерево – про це ніколи не можна забувати, схиляючись над її водою.
Зробіть для себе висновок. Кожна річка – неповторна.
На землі багато річок. У кожної своє ім’я, своя вдача. Течуть вони повз села і міста, гордо несучи води у далечінь. У всякої річки своя дорога і було б безумством намагатися повернути її назад. Ця безглузда думка може подобатись лише жорстокій і свавільній людині, яка б хотіла все у природі підкорити своїм примхам. Але земля і вода живуть за власними законами, з якими люди мають рахуватися. І велика річка, і маленька річечка ніби промовляють до людей: “Любіть нас такими, які ми є, і не творіть над нами зло”.
Отже, вірш яскраво оспівує красу річок нашої Батьківщини. А чи зрозуміли ви, у чому ж краса зовсім маленької річечки? Адже її не можна порівняти з Дніпром, Дністром чи Бугом? Мабуть, це порівняння й непотрібне зовсім. Найменша річка на нашій землі красива тим, що вже існує, живе і несе життя іншим. Згадайте схвильовану мову маленького оповідача – чому звичайна річечка викликає у нього такі гарячі почуття? Мабуть тому, що річка ця для дитини стала рідною, як тато й мама, як батьківська домівка, як той край, у якому зростаєш. І нехай у житті зустрінуться неозорі моря і океани, величезні ріки і озера, але ця маленька річечка коло хати буде найдорожчою на землі, а вода з неї стане найсолодшим напоєм у світі. І де б ми не жили, вона завжди буде кликати нас до себе, чекаючи любові, захисту і допомоги. Маленька річечка сподівається на наше велике серце.
Вдома напишіть твір про свою річку. Спробуйте її намалювати. Або ж сфотографуйте. Можливо, хтось зможе скласти вірша про неї. Подумайте над тим, що зробили ви особисто для збереження чистоти і чарівності своєї річки?
У висновку зазначимо, що прилучення маленьких читачів до високохудожніх образів природи повинно відбуватись тільки на чітко визначеній ціннісній основі. Лише за цієї умови дитина осягне світоглядний смисл художнього відображення природи в літературі та відкоригує власне ціннісне ставлення до навколишнього.
Для цитування: Тарасенко Г.С. Літературні образи природи: освітньо-виховний потенціал у контексті глобальних проблем людства. Педагогічна освіта: теорія і практика: зб. наук. праць / Кам'янець-Поділ. нац. ун-т ім. Івана Огієнка, Ін-т пед. НАПН України; редкол.: П.С. Каньоса (голов. ред.) [та ін.] 2009. Вип. 3. С. 156-160.